Коксохімічна промисловість

123

Обсяг металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, підприємства яких є основними споживачами коксу, у 2012 році становив 209,37 млрд. грн., що на 14,27% менше, ніж у 2011 році. Відповідно зменшилась потреба в коксі, в зв’язку з чим у 2012 році спостерігалось скорочення обсягів виробництва та цін на даний вид продукції. За даними Державної служби статистики України, обсяг виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення у 2012 році становив 54,84 млрд. грн., що на 25,45% менше, ніж у 2011 році (рис. 3.1). Унаслідок зменшення обсягу виробництва коксу знизились і обсяги реалізації даного виду продукції. У 2012 році обсяг реалізації за видом діяльності «виробництво коксу та продуктів нафтопереробки» скоротився на 18,84% з 77,78 млрд. грн. до 63,13 млрд. грн. (рис. 3.2). За перші 8 місяців 2013 року обсяг реалізації за видом діяльності «виробництво коксу та продуктів нафтопереробки» склав 29,96 млрд. грн. При цьому протягом 2010-2012 років, частка реалізації коксохімічних підприємств України в загальному обсязі реалізації промислової продукції поступово скорочувалася та за підсумками перших восьми місяців 2013 року склала 4,1% проти 7% станом на початок 2011 року.

Обсяг виробництва коксу та напівкоксу з кам’яного вугілля за підсумками перших 8 місяців 2013 року склав 11,85 млн. т, що на 8,5% менше ніж в аналогічному періоді 2012 року (рис. 3.3). При цьому суттєвого покращення умов для реалізації вітчизняного коксу найближчим часом не очікується, тому, на нашу думку, обсяг реалізації даного виду продукції українськими виробниками за підсумками 2013 року буде нижчим, ніж у 2012 році. Якщо прослідкувати щомісячну динаміку виробництва коксу (рис. 3.4), то можна побачити, що розрив між показниками 2012-2013 років знаходиться приблизно на однаковому рівні. При цьому, за даними ОП «Металургпром» в січні-вересні 2013 року поставки сировини на вітчизняні коксохімічні заводи скоротилися в порівнянні з аналогічним періодом 2012 року на 10% до 10,220 млн. т. У вересні КХЗ отримали 1,120 млн. т українського вугілля для коксування, що на 2,8% більше ніж за попередній місяць. Імпорт вугілля за 9 місяців скоротився в порівнянні з аналогічним періодом 2012 року на 3% до 8,420 млн. т, а у вересні склав 860 тис. т (-9,5% до серпня). Усього за 9 місяців 2013 року українські КХЗ отримали 18,640 млн. т вугілля для коксування, що на 7% менше ніж у січні-вересні 2012 року. Українська коксохімічна галузь майже цілком забезпечує потреби внутрішнього металургійного ринку в сировині, про що свідчить значне переважання обсягів експорту коксу над обсягами його імпорту (рис.3.5). При цьому обсяг експорту коксу та напівкоксу з кам’яного вугілля у 2012 році порівняно з результатами 2011 року зменшився на 16,9%, в той час як за 2011 рік даний показник зріс на 69,54%. Це пояснюється, в першу чергу, загальним спадом металургійного виробництва в Україні та несприятливою кон’юнктурою на світовому ринку. Слід зазначити, що українські коксохімічні підприємства є менш залежними від експорту, ніж металургійні. Так, за 9 місяців 2013 року українськими виробниками коксу було експортовано продукції близько на 2,67 млрд. грн., в той час як загальний обсяг реалізації коксу в країні за даний період, за нашими оцінками, склав більше 17 млрд. грн. на світовому ринку можуть негативно позначитись на завантаженні потужностей українських КХЗ. У структурі експорту вітчизняного коксу найбільшу частку займають такі країни, як Індія, Російська федерація та Іран (40,42%, 18,15% та 9,94% відповідно) (рис. 3.6). Український ринок відразу відчув на собі наслідки скасування КНР експортних мит. За даними «Хімія України, СНД, Світу»5, експортні ціни на український кокс у січні 2013 року знизилися на $10, або приблизно на 4% (до $235/т) порівняно з груднем. Щодо цін виробників коксу на внутрішньому ринку, то вони протягом 9 місяців мали динаміку (рис. 3.7). При цьому в жовтні 2013 року було зафіксовано найбільший місячний спад цін, якому відповідало значення індексу 95,9%. Поточні коливання цін, на нашу думку, пов’язані з нестабільною ситуацією щодо регулювання імпорту коксу та коксівного вугілля на внутрішній ринок. Так, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 13.03.2013 р. №225 було запроваджено квоти на імпорт коксівного вугілля в Україну у розмірі 10,2 млн. т та знижено імпортну квоту на кокс до нуля (табл. 3.1). У липні Кабмін своєю Постановою від 03.07.2013 р. збільшив імпортну квоту на кокс до 210 тис. т. Уряд уводив обмеження на імпорт коксу та коксівного вугілля через надлишок продукції на внутрішньому ринку, тим самим намагаючись стимулювати збут вітчизняної сировини для металургії. При цьому заходи щодо квотування викликали негативну реакцію з боку основних українських виробників, оскільки наявність на українському ринку імпортного вугілля пояснюється більш високою його якістю, а повний перехід на вітчизняну сировину може призвести до значного зростання собівартості продукції. 10 червня у результаті задоволення позову Алчевського металургійного комбінату та алчевського КХЗ квотування імпорту коксу було призупинено, проте 17 жовтня поточного року квотування імпорту коксу та коксівного вугілля відновилось.



4. Нафтопереробна промисловість являє собою галузь обробної промисловості, підприємства якої переробляють видобуту із свердловин сиру нафту та виготовляють з неї нафтопродукти. Нафтопереробні підприємства розташовують поблизу нафтовидобувних територій. Одночасно вирішують питання по забезпеченню транспортування нафти та нафтопродуктів на значні відстані з використанням різних видів транспорту.

Широкого використання набуло будівництво та експлуатація трубопроводів, якими нафта та нафтопродукти подаються до споживачів. Для транспортування нафти із Росії в Україну використовують три магістральні трубопроводи: Мічурінськ-Кременчук, Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон-Одеса та нафтопровід "Дружба", яким транспортується нафта Західного Сибіру через Білорусь до північно-західних кордонів України до Словаччини, Угорщини та інших країн Європи. Меншого значення має трубопровід, по якому нафта у Лисичанськ транспортується з Тихорєцька (Північний Кавказ).

Ефективним способом транспортування нафти та нафтопродуктів рахується використання танкерів — спеціальних наливних суден, здатних транспортувати такі вантажі морським шляхом на значні відстані. Незважаючи на великі можливості забезпечення перевезень нафти і нафтопродуктів із східних країн для потреб України, наявність портів та інших берегових споруд — цей спосіб не знайшов широкого застосування у зв'язку із відсутністю танкерного флоту. При позитивному вирішенні питань стосовно використання нафти Ірану та країн Аравійського півострова необхідно здійснити будівництво та експлуатацію вітчизняного танкерного флоту.

Для транспортування нафти та нафтопродуктів також використовують залізничний транспорт, який відіграє важливу роль у забезпеченні міжрегіональних перевезень, використовуючи його переваги та зручності.

Для перевезення нафти і нафтопродуктів на території окремих областей використовують автомобільний транспорт, який обслуговує окремих споживачів.

В Україні діють шість нафтарень, які разом можуть переробляти 51 мільйон тонн сирої нафти на рік.

Кременчуцький НПЗ

Кременчуцький НПЗ розташований в однойменному місті Полтавської області і є головним підприємством ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта». Завод розпочав роботу у 1961 році, і перебував у державній власності до 1994 року, коли була створена спільна українсько-татарська компанія. Україна тоді передала до статутного фонду Кременчуцький НПЗ, а Татарстан — акції добувних компаній і грошові кошти. До 2009 року Та­тар­стан здійснював кон­троль за «Укртатнафтою» з чотирьох напрямків: Мініс­тер­ство зе­мель­но­го майна Та­тар­ста­ну (28,77% ак­цій компанії), «Татнафта» (8,61% ак­цій), аме­ри­кан­ська «Se­aG­ro­up In­ter­na­ti­onal» з 9,96% акцій та швей­цар­ська компанія «Am­ruz Tra­ding» (8,34%). З ук­ра­їн­ської сто­ро­ни НАК «Наф­то­газ Ук­ра­їни» належало 43,05% ак­цій «Укртатнафти», під­кон­троль­ній груп­і «Приват» ком­па­нії «Корсан» — 1,27% ак­цій.

У 2010 році ак­ції «Am­ruz Tra­ding» та «Se­aG­ro­up» (усього 18,3% ак­цій) рішенням ук­ра­їн­сько­го су­ду були повернені «Укртатнафті». Ухвала була ар­гу­мен­то­ва­на тим, що ці ком­па­нії так і не сп­ла­ти­ли векселі, якими розраховувались за при­дбані у 1995 році ак­ції «Укртатнафти». Потім па­кет ак­цій «Am­ruz Tra­ding» та «Se­aG­ro­up» за 2,1 млрд грн. при­дбала ком­па­нія «Корсан». Піз­ніше ще 28,77% ак­цій, які належали Татарстану, були про­да­ні за 2,6 млрд грн. Врешті решт уряд Та­тар­ста­ну вивів зі складу «Укртатнафти» свою частину вкла­ду в ус­тановчий фонд — ком­па­нію «Татнафтопром» — і про­да­в її ак­ції нафтовій ком­па­нії «Алойл». Таким чином, сьогодні татарстанські акціонери позбулися своїх пакетів акцій українського НПЗ, НАК «Нафтогаз України» досі належить 43,054%, решта акцій зосереджена у компаній, афілійованих з групою «Приват».

Потужності заводу дозволяють переробляти 18,6 млн т сировини на рік. Нафта надходить на підприємство переважно нафтопроводами Гнідинці — Глинсько-Розбишівське — Кременчук (сировина східноукраїнського походження), Самара — Головашівка — Кременчук та Самара — Лисичанськ — Кременчук (сировина з Росії таКазахстану), а також залізничним транспортом. Використовується також азербайджанська нафта.

Станом на червень 2013 року Кременчуцький НПЗ є лідером України з імпорту нафтопродуктів в Україну та її переробки, імпортувавши 1 млн 73,5 тис. тонн.

Лисичанський НПЗ

Лисичанський НПЗ (ПАТ «ЛИНИК») розташований в місті Лисичанськ Луганської області. Підприємство є наймолодшим з нафтопереробних заводів України, його перша черга збудована у жовтні 1976 року. Завод було орієнтовано на забезпечення темними нафтопродуктами ТЕЦДонбасу, а також на задоволення потреб у світлих нафтопродуктах (бензині та дизельному паливі) Краснодарського і Ставропольського краю. До початку 90-х Лисичанський НПЗ відігравав провідну роль у вітчизняній нафтопереробці — 1991 року було перероблено 23,7 млн т нафти, що досі є рекордним для заводу показником. Проте надалі обсяги переробки почали знижуватися, а заборгованість підприємства зростала. Так, 1999 року завод переробив усього 531 тис. т сировини.
У липні 2000 було укладено угоду про продаж контрольного пакету акцій (67,41%) ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез» російській компанії ТНК. Зміна власника покращила ситуацію, і 2004 року завод переробив вже 6,6 млн т нафти. Сьогодні підприємство може переробити близько 8 млн т сировини на рік.
Наразі власником виробничих потужностей Лисичанського НПЗ є ПАТ «ЛИНИК», яке входить у групу компаній ТНК-BP в Україні. Постачання нафти здійснюється нафтопроводом Самара — Лисичанськ, а також залізничним транспортом. Станом на червень 2011 до 80% бензину та до 60% зрідженого газу, що виробляється на заводі, прямує на експорт, головним чином у Росію.

Одеський НПЗ

ВАТ «Одеський НПЗ» (м. Одеса, Одеська область), збудований 1935 р., — потужність, станом на 2005 рік, близько 2,8 млн тон сирої нафти на рік. Викуплений російською компанією Лукойл у 1999 році. У червні 2013 року Лукойл продала ОНПЗ українській корпорації СЄПЕК, яку контролює так звана 5-та колона «сім'ї» Сергій Курченко.

· ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» (м. Львів, Львівська область), збудований 1896 р.

· ВАТ «Нафтопереробний Комплекс Галичина» (м. Дрогобич, Львівська область), збудований 1863 р., — потужність, станом на 2005 рік, близько 3,5 млн тон сирої нафти на рік.

· ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (м. Надвірна, Івано-Франківська область), збудований 1897 р., — потужність, станом на 2005 рік, — 2,6 млн тон на рік.

· ВАТ «Херсоннафтопереробка» — щорічно може переробляти 7,1 млн тон нафти (станом на 2005 рік).

Основні гравці на ринку коксохімічної промисловості:

1. Міжнародна вертикально інтегрована гірничо-металургійна компанія «Метінвест» є найбільшою компанією України за версією Forbes і займає 4-е місце в рейтингу найбільших компаній Центральної та Східної Європи Deloitte TOP-500 за підсумками 2012 року. Основними акціонерами групи «Метінвест» є група «СКМ» (71,25%) і Група «Смарт-холдинг» (23,75%). У металургійний дивізіон компанії входить 11 підприємств в Україні та країнах Європи, в тому числі Авдіївський коксохімічний завод – один з провідних у Європі. Інша частина поставок здійснюється підприємствами, в яких «Метінвест» і «СКМ» володіють великими (але не контрольними) пакетами акцій («Запоріжкокс», «Донецьккокс», Єнакіївський КХЗ). Частка «Метінвесту» на українському ринку коксу за підсумками 2012 року оцінюється нами на рівні 45%.

2. Корпорація «Індустріальний Союз Донбасу» входить до трійки лідерів сталеливарної промисловості України, а також до числа 30 найбільших металургійних компаній світу за версією Міжнародного інституту чавуну та сталі. У корпорацію «ІСД» входить ряд металургійних підприємств, в тому числі ПАТ «Алчевськкокс». Слабкою стороною в позиції групи на ринку коксу є відсутність власної бази коксівного вугілля. При цьому частка «ІСД» на ринку коксу України оцінюється НРА «Рюрік» на рівні 20%.

3. Група «Донецьксталь». Частка підприємств групи Донецьксталь за підсумками 2012 році у загальному обсязі реалізованого в Україні коксу оцінюється нами на рівні близько 15%. До складу групи входять Макіївський і Ясинівський КХЗ (виробники коксу) і Донецький металургійний завод (єдиний споживач коксу в складі даної групи в Україні). Перевагою підприємств групи є наявність власної бази високоякісного коксівного вугілля («Покровське», «Зарічна» в Росії).

4. Група «Evraz».Частка підприємств групи Evraz за підсумками 2012 році у загальному обсязі реалізованого в Україні коксу оцінюється Агентством на рівні близько 5,0%. Третина поставок коксу з коксохімічних підприємств групи споживає ДМЗ ім. Петровського, інша частка поставляється на вільний ринок. Позиції групи на ринку коксу також істотно обмежені дефіцитом коксівного вугілля – коксохіми групи всього на 20% забезпечені за рахунок відвантажень з російських активів, підконтрольних групі, решта купується у сторонніх виробників.

У табл. 4.1. наведено обсяги виробництва та реалізації продукції найбільших виробників коксу на ринку за підсумками 2012 року. Як бачимо, домінуючу частку за обсягами виробництва та реалізації займають підприємства групи «Метінвест», при цьому найбільший обсяг коксу у 2012 році було реалізовано Авдіївським КХЗ (9,098 млрд. грн.).

На рис. 4.1 наведено фінансові результати найбільших вітчизняних виробників коксу за 2012 рік. Слід зазначити, що діяльність лише 2 з 9 КХЗ була прибутковою, при цьому найбільшу виручку від реалізації продукції отримав Авдіївський КХЗ, чистий збиток якого, проте, був досить суттєвим (1,1 млрд. грн.). Найбільший чистий прибуток було отримано Ясинівським коксохімічним заводом (67,9 млн. грн.).

Таким чином, для вітчизняних КХЗ 2012 рік в цілому був збитковим, при цьому ринок коксохімічної промисловості в Україні характеризується досить високою концентрацією та значною нерівномірністю у рівні забезпеченості власним коксом і коксівним вугіллям.

5. Нафтопереробна галузь в Україні, як виглядає, планомірно знищується. Такий висновок можна зробити на основі офіційних даних та статистичної інформації Держкомстату. Скорочуються показники добування та імпорту нафти, нафтопереробки, виробництва бензину та дизельного палива.

Зокрема, у 2012 році в Україні видобуто 2,29 млн. тонн нафти, у 2009 – 2,9 млн. тонн, а в 2004 році - 3 млн. тонн. Таким чином, у 2012 році видобуток нафти у порівнянні із 2009 роком скоротився на 21% (610 тисяч тон), а в порівнянні із 2004 роком – на 23,7% (710 тисяч тонн). У 2012 році в Україні вироблено 1,63 млн. тонн бензину, у 2009 році – 3,26 млн. тонн, а в 2004 – 5 млн. тонн. Отже, у 2012 році в порівнянні із 2009 роком обсяг виробництва бензину скоротився рівно двічі (на 1,63 млн. тонн), а в порівнянні із 2004 роком більше, ніж в 3 рази (на 3,37 млн. тонн). Дизпалива у 2012 році в Україні виробили на 1,37 млн. тонн, у 2009 – 3,90 млн. тонн, у 2004 році – 6,27 млн. тонн. У 2012 році в порівнянні із 2009 роком виробництво дизпалива в Україні скоротилося у 2,8 рази (на 2,53 млн. тонн), а в порівнянні із 2004 роком – у більш, ніж 4,5 рази (на 4,9 млн. тонн). Скорочення обсягів виробництва нафтопродуктів продовжується і в 2013 році. В той час, коли у січні 2012 року в Україні було виготовлено 249 тисяч тонн бензину і 189 тисяч тонн дизпалива, у січні 2012 року відповідно всього 75 тисяч тонн бензину (в 3,3 рази менше) і 69 тисяч тонн дизпалива (в 2,7 рази менше).

Таблиця 5.1. Виробництво в Україні нафти, бензину, дизпалива у 2004-2012 роках, млн. тонн

Нафта 2,29 2,42 2,6 2,9
Бензин 1,63 2,84 2,86 3,26
Дизпаливо 1,37 2,66 3,71 3,90 6,27

Скорочуються також обсяги імпорту нафти. Зокрема, у 2009 році Україна імпортувала 7,2 млн. тонн нафти, заплативши майже 3 млрд. доларів. У 2012 році імпорт нафти склав всього 1,55 млн. тонн, що коштувало нашій державі 1,24 млрд. доларів.

Таблиця 5.2. Структура імпорту нафти у 2009-2012 роках (кількість купленої нафти, витрачені на це кошти і середня ціна за тонну)

Тис тонн Млн $ Ціна Тис тонн Млн. $ Ціна Тис. тонн Млн. $ Ціна Тис тонн Млн. $ Ціна
Росія
Казахстан
Азербайджан - - -
Туркменістан - - - - - - - - -
Киргизстан - - - - - - 1,72 - - -

В цей же час з року в рік зростає рівень імпорту до України нафтопродуктів. Так у 2009 році в Україну було завезено 5,08 млн. тонн нафтопродуктів на суму 2,69 млрд. доларів, найбільше з Білорусії – 1,85 млн. тонн (975 млн. доларів) та Росії 1,37 млн. тонн (611 млн. доларів). Вже у 2012 році імпорт нафтопродуктів в Україну склав 7,6 млн. тонн на суму 7,61 млрд. доларів, в тому числі з Білорусії – 3,80 млн. тонн (3,73 млрд. доларів), з Росії – 1,7 млн. тонн (1,63 млрд. доларів). Таким чином, у 2012 році в порівнянні із 2009 роком імпорт нафтопродуктів в Україну зріс в 1,5 рази (в грошовому вимірі – у 2,8 рази), в тому числі з Білорусії імпорт збільшився у понад 2 рази (в грошовому вимірі – у 3,8 рази), з Росії – всього на 24% (у грошовому вимірі у 2,7 рази).

В Україні є 6 нафтопереробних заводів. Станом на сьогодні з них працює лише один – Кременчуцький, та й він лише на одну шосту своєї потужності. Таким чином, з шести українських НПЗ, Кременчуцький, який за даними ЗМІ контролюється групою «Приват» Коломойського, працює на одну шосту своїх потужностей, Лисичанський, що за твердженнями ЗМІ, контролюється компанією «ТНК-ВР», у 2012 році практично зупинився. Дрогобицький і Надвірнянський заводи, які за даними ЗМІ, теж контролюються групою «Приват», у 2012 році практично не працювали, хоча у 2011 році вони ще здійснювали нафтопереробку на рівні 5% від своєї потужності. Херсонський же завод, що, як стверджують ЗМІ, контролюється групою «Континуум» на чолі з Ігорем Єремєєвим, зупинився ще у 2006 році.

Таблиця 5.3.Обсяги переробки нафти українськими НПЗ, млн. тонн

Проектна потужність Виробництво у 2012 році в співвідношенні до проектної потужності
Кременчуцький 18,6 3,19 3,61 3,09 3,09 16,6%
Лисичанський 4,95 4,81 4,92 0,81 5%
Одеський 2,8 2,05 1,45 - - 0%
Дрогобицький 3,2 0,42 0,37 0,16 - 0%
Надвірнянський 2,6 0,16 0,19 0,14 0,009 0,3%
Херсонський 7,1 - - - - 0%
Всього Україна 50,3 10,77 10,43 8,31 3,91 8%

12 березня 2013 року з’явилась інформація про те, що 3 нафтопереробні заводи України – Кременчуцький, Надвірнянський, Дрогобицький, а також Шебелинський газопереробний завод, подали в Міністерство економічного розвитку і торгівлі України скаргу про старт антисубсидарного розслідування щодо імпорту нафтопродуктів з Білорусії. У скарзі йдеться про те, що Білорусь надає своїм нафтопереробникам шість типів субсидій на загальну суму $180,84/тонна. Так, мова йде про звільнення НПЗ від сплати збору в розмірі 30% валютної виручки ($165/тонна), компенсацію виробникам процентних ставок за кредитами банків ($12,3/тонна) і надання кредитів і позик з держбюджету ($1,24/тонна). Автори скарги переконані, що українські НПЗ перебувають у нерівних умовах, оскільки субсидування нафтопереробки в Білорусі призводить до стабільного зростання імпорту палива з цієї країни.

Існують різні версії про те, хто стоїть за знищенням нафтопереробної галузі в Україні. Наприклад, видання The Kiev Times розмістило на своєму сайті відеоролик, автори якого стверджують що Україну захлеснула хвиля контрабанди нафтопродуктів, які завозяться в Україну під виглядом транзиту без сплати митних зборів, але успішно продаються на вітчизняних АЗС, більше того, автори цієї схеми, за твердженням журналістів, ще й здійснюють експорт цього палива за кордон, за що отримують відшкодування ПДВ від уряду. Автори цього відео сюжету наполягають, що в 2012 році на українських митницях простоювали цілі ешелони імпортного бензину, в той же час, в рамках цієї контрабандної схеми в Україну потрапляло сотні тисяч тон бензину.

Що робити з українською нафтопереробною промисловістю – давно відомо. Відповідна модель була розроблена ще за часів Кучми цілою низкою провідних економістів для того, щоб Україна стала незалежною від Росії у постачанні та переробці нафти. Але ні Кучма, ні Ющенко, ні тим паче Янукович зі своєю клікою, цього не робили, тому що їм це, схоже, не потрібно. І те, що нафтопереробну промисловість вони довели до колапсу, відповідає корінним інтересам кланово-олігархічних груп. Тому при них якісь зміни здійснити неможливо, буде тільки гірше, оскільки сама суть тих груп та власників нафтопереробних підприємств (така ж ситуація склалася у металургії, хімічній промисловості) - нищити Україну, її технологічні уклади та промисловість.

Перший крок до відновлення нашої нафтопереробної галузі – це усунення правлячої бандократії. Адже така катастрофа, як у нафтопереробній галузі, спостерігається в усіх сферах економіки. Тому потрібно негайно усунути тих, хто довів Україну до такої руїни, після чого притягнути їх до відповідальності. Тоді другий крок – це реконструкція цих нафтопереробних заводів, що неможливо здійснити без реприватизації Другого варіанту у нас немає. І все одно доведеться рухатися цим шляхом. В протилежному випадку Україна просто втратить всю нафтопереробну галузь. Ці нафтопереробні заводи мають стати публічними акціонерними товариствами, де немає контрольного пакету акцій, і ці акції відкрито продаються на фондових біржах.


8230911469855415.html
8230984533828918.html
    PR.RU™